Минулого тижня Херсонщина разом з усією країною та світом відзначила Міжнародний день толерантності. Ще в 1995 році ООН оголосила рік терпимості між людьми і прийняла декларацію принципів терпимості. Це означає, що всі люди, незалежно від кольору шкіри, мови, віросповідання та життєвих цінностей, мають право жити у світі, зберігаючи свою індивідуальність. А ще поняття толерантності охоплює взаємоповагу, дружбу та любов. В нашій області прикладом таких стосунків є понад 120 різних націй, які живуть у злагоді та взаємній підтримці. День толерантності вони традиційно святкували разом.
На честь свята, за ініціативи національних товариств та обласної державної адміністрації, відбувся великий концерт. Сцену актової зали Херсонського музучилища прикрасили державні прапори багатьох країн. Серед глядачів — українці, росіяни, німці, поляки, євреї, греки, болгари, роми... Не дивно, що ведучі заходу привітали усіх кількома мовами. З поздоровленнями завітав і заступник губернатора Андрій Яценко. Він вручив почесні грамоти голови облдержадміністрації головам Херсонського міського товариства греків «Еллада» Звездіні Сарибековій та обласного польського товариства «Полонія» Розалії Ліпінській. Подяки голови ОДА одержали голова молодіжного осередку обласної громадської організації
«Російський культурний центр» Сергій Кальченко та помічник директора Херсонського єврейського благодійно-общинного центру «Хесед Шмуель» Тамара Костецька. Незабутнім розкішним подарунком багатонаціональній громаді стала концертна програма, Яких тут тільки не було номерів: пісні російською, грецькою, польською, німецькою мовами, на івриті. Глядачі ледь стримували бажання затанцювати під український, російський болгарський, циганський народні танці. Своїми виступами публіку зачарували Маша Наземцева, Анжеліка Першанова, дует Микити Сіроштана та Вікторії Єрещенко, Михайло Баєв і Станіслав Кандиба, Валерія Обертас, Валерій Тарасенко, Анастасія Лебедева, Людмила Гаврилова, Анна Ткач, ансамблі «Пшиязнь» та «Кохавім», народний ансамбль танцю «Червона калина», зразковий ансамбль танцю «Калиновий цвіт», дитячий танцювальний колектив «Райдуга» та інші, Свято видалося на славу і вкотре довело, що, скільки б народів не населяло Херсонщину, вони ніколи нікого не ділять на своїх І чужих і живуть у нашому краї, як одна велика родина.
- Пане Войтеку, розкажіть, який шлях Ви подолали? - Ми приїхали з різних міст Польщі: з Варшави, Бидгоща, Катовіце, Гданська… П’ять яхт, одинадцятеро чоловік плюс дві собачки. Зі столиці Польщі ми прибули трейлерами до українського Славутича, там скинули човни на воду і почали плисти вниз до Херсона. Ця подорож тривала шість тижнів. У кожному містечку ми зупинялися на два-три дні, аби подивитися цікаві місця, познайомитися з яхтсменами. Найприємніше для нас, - це люди, яких ми зустріли на цьому шляху. Серед них і українські яхтсмени, і чимало рибалок. Вони зазвичай пригощали нас юшкою і рибою. Разом ми співали пісень.
- Усі учасники Вашого круїзу – яхтсмени і чи вперше Ви в Херсоні та Україні? - Так, звичайно, у нас навіть дружини – яхтсменки. І в вашій країні ми не вперше. Дуже подобається Україна. Я особисто був у Херсоні вже три рази, але яхтою перший раз.
- Чи кожному в Польщі по кишені такий спорт, як яхтинг (в Україні, наприклад, не всім)? - У Польщі зовсім інші закони. Якщо я не помиляюся, 80% яхт у нас туристичні (в Україні ж яхти переважно спортивні) і, якщо маєш яхту, пливеш, де бажаєш. Відпочиваємо цілими родинами.
- Якщо не секрет, наскільки витратно було дістатися до Херсона? - Найдорожче, певно, це шлях від Варшави до Славутича. Він налічує близько 1200 км. А машини їдуть в обидва кінці. Фінансово нам допомагає Міністерство спорту. Але скажу, що усі видатки – ніщо порвано з усвідомленням, що все це робиться в пам'ять генерала Заруського.
- Певно, це велика честь присвятити круїз пам’яті однієї з найбільш шанованих постатей Польщі? - Так. Хочеться, аби якомога більше людей дізналися, ким був Маріуш Заруський, що він зробив. І це найголовніша ідея цієї міжнародної парусної регати.
- Panie Wojtku, proszę opowiedzieć jaką drogę państwo pokonali? - Przyjechaliśmy z różnych miast Polski: z Warszawy, Bydgoszczy, Katowic, Gdańska… Pięć jachtów, jedenaście osób plus dwa psy. Ze stolicy Polski przyjechaliśmy, wioząc łodzie na przyczepach, do ukraińskiego Sławutycza. Tam spuściliśmy jachty na wodę i zaczęliśmy płynąć w dół rzeki do Chersonia. Ta podróż trwała sześć tygodni. W każdym miasteczku zatrzymywaliśmy się na dwa-trzy dni, żeby zobaczyć ciekawe miejsca i poznać się z żeglarzami. To co sprawiło nam najwięcej przyjemności, to ludzie jakich spotkaliśmy na tym szlaku. Pośród nich są i ukraińscy żeglarze i sporo rybaków. Zazwyczaj częstowali nas zupą i rybą. Śpiewaliśmy razem piosenki.
- Czy wszyscy uczestnicy waszej wyprawy to żeglarze i czy jesteście po raz pierwszy w Chersoniu i na Ukrainie? - Tak, oczywiście, nawet nasze żony są żeglarzami. Nie jesteśmy pierwszy raz w Waszym kraju. Ukraina bardzo nam się podoba. Ja osobiście byłem w Chersoniu już trzy razy, ale jachtem jestem pierwszy raz.
- Czy w Polsce każdy może sobie pozwolić na uprawianie takiego sportu jak żeglarstwo ( Na Ukrainie, na przykład, nie każdy)? - W Polsce obowiązuje całkowicie inne prawo. Jeśli się nie mylę, to 80% jachtów w Polsce to jachty turystyczne ( jachty na Ukrainie, to przede wszystkim jachty sportowe) i jeśli masz żaglówkę to płyniesz dokąd masz tylko ochotę. Odpoczywamy całymi rodzinami.
- Jeśli to nie sekret, z jakimi wydatkami była powiązana podróż do Chersonia? - Największym wydatkiem, najpewniej, była droga z Warszawy do Sławutycza. To około 1200 km . A samochody jadą w obie strony. Finansowo pomaga nam Ministerstwo Sportu. Ale chcę powiedzieć, że wszystkie wydatki są niczym, gdy ma się świadomość, że wszystko to jest robione ku pamięci o generale Zaruskim.
- To pewnie wielki honor wyruszyć w wyprawę poświęconą pamięci jednej z najbardziej szanowanych osób w Polsce? - Tak. Chcielibyśmy, aby jak najwięcej ludzi dowiedziało się kim był Mariusz Zaruski i co zrobił. I to jest najważniejsza idea tych międzynarodowych regat żeglarskich.
Rozalia Lipińska prezes Obwodowego Towarzystwa Polskiego „Polonia” w Chersoniu na Ukrainie